У мене в голові незмінно працює такий собі лічильник, конвертер людино-годин: задоволення, яке я отримую від спілкування, оцінюється порівняно з тією користю, яку я могла б отримати, якби в цей час почитала книжку/подивилась фільм/нарешті доприбирала в кімнаті/етс. Цей лічильник живиться від того, що я ні на секунду не можу забути, скільки вже втратила - і, відповідно, скільки втрачаю от прямо зараз. Я можу згаяти шалену кількість часу на абсолютно непродуктивні заняття доти, доки задоволення від людей перебільшує і заглушує відчуття втрати. А потім, якщо це змінюється... ну, я просто тікаю.