Почати писати після тривалої перерви – напевне, те ж саме, що повертатись у спорт. Ніби і кінцівок менше не стало, і пам’ятаєш, як треба – а зробити вже не можеш. Тому тренуватимусь на кішках – хоча, може навіть і не стільки в тому, щоб писати, а в тому, щоб писати про себе.

Для мене все починається зі страху – і їм же і закінчується. Нещодавно я усвідомила, що для мене цілодобово і без вихідних працюють не тільки страх чистого листа (цей якраз в меншій мірі, подумала я і тиждень збиралась створити ворд, щоб намалювати цей запис) і загальнолюдський (чи, може, загальноперфекціоністський) страх налажати, а ще й страх говорити про те, що мене справді цікавить, непокоїть, змушує боліти – що, власне, і складає мене. Без цього нічого вартісного не вийде, але це здається мені занадто особистим, про що я можу говорити або з дуже близькими, або, навпаки, з тими, хто якомога далі і уж точно не зможе використати жодне слово проти мене у суді.

Колись я писала для другої категорії, потім з’явилась перша, і замість того, щоб писати, я стала говорити (хоча і теж не завжди вдало, кухонні пісні о третій ночі виходять більш переконливо). Тепер от треба якось знов привчатись, тому що поки мене лякає шалено одна думка про те, що я напишу щось своє, і це будуть читати люди, з якими мені потім, дивлячись їм в очі, обговорювати природу/пиво/Платона. Не розповідати ж своїм персонажам, які і так років п’ять валандались на задвірках свідомості: потерпіть, товариші, ще трошки, я сходжу побалакаю за життя, а потім повернусь, ви там поки самі випрошуйте у ноосфери Нобелівську премію для себе, чому для себе, ну а не для мене ж, я ж не про себе, а про вас збираюсь писати, ну і що, що життя в вас не буде, і не таке трапляється…

Так що можна вважати цю спробу тренуванням інтелектуального і душевного ексгібіціонізму. На щастя, моє душевне дуже рідко напряму корелюється з подієвим, тому всі імена і події є невигаданими, але кого це цікавить. Чи буде це читатись кимось з тих, кому мені в очі з Платоном, мені, в принципі, байдуже – головне, щоб я привчилась до самої цієї можливості і навчилась писати, не зважаючи на це.